Так, вiдома родина Чернiцьких подарувала селу землю пiд школу, а iм'я Петра Чернiцького було вирiзьблено на давних церковних дверях. Остання з роду Чернiцьких – Антонiна Михайлiвна померла вiд голоду в 1942 роцi. Садиба Антонiни Михайлiвни вся була обсаджена вишнями. В 1924 роцi до неï по вишнi (ягоди) приïхала О.Г.Баєвська з чоловiком. Вона вийшла i запросила до хати, хоч сказала, що жiнок вона не пускає до себе. В неï був великий альбом, де були фотографiï Т.Шевченка, П.Кулиша та ïï брата. Був портрет ïï самоï, як фрейлiни, i молодого гвардiйського офiцера – ïï нареченого.
Коли вже мало бути весiлля в Свиридiвцi i поз'ïжджалися гостi та ïï подруги, то наречений ïï зрадив i з ïï подругою виïхав, а вона з того часу нiкуди з Свиридiвки не виïжджала. Бiля головного будинку був невеликий будиночок. Коли ми ввiйшли туди, там стояло лiжко, стiл. На столi – книга, пiдсвiчник, квiти. Звiдти вiдкривався чудовий краєвид на яр, криницю, обсаджену вербами. Над килимом висiла картина, яка вiдтворювала цей пейзаж. За словами Антонiни Михайлiвни, цей пейзаж намалював Тарас Григорович, який с ïï братом i поïхав звiдси до П.Кулiша…
Звичайно, це схоже на легенду, бо господарка садиби була в якiйсь мiрi хвора, Але правдою є те, що в 20-i роки, коли хотiли в Свиридiвцi зруйновати церкву, вона прийшла в сiльску раду i виголосила промову, що церква потрiбна для души людськоï.
Микола Примоленний розповiдав, що коли приïжджав у Свиридiвку Григорий Петровський – «всеукраïнський староста», то Антонiна Михайлiвна показала йому лип'яники i промовила дуже образливi слова. Сама вона отримувала в цей час пайок непоганий i ми, хлопцi, iнколи допомагали ïй нарубати дров, принести води, вона давала нам булки з маслом. Антонiна Михайлiвна мала дуже хорошу бiблiотеку, знала дев'ять мов, свого часу викладала в Казанському унiверситетi. Була в неï картинна галерея, де висiли цiннi картини. Останнi роки ïï були дуже тяжкими. Вiд холоду було залiзе на пiч, засвiтить каганчик i читає. Бiля печi була ямка. Вона, мабуть, i впала туди. Витягли ïï уже неживою. Дуже багато невiдомого ще про цю видатну для села людину. Говорили, що вона була знайома з Ленiним i Крупською. Приïжджали у Свиридiвку у повоєннi роки, щоб дiзнатися про неï, люди з ЦК КПУ. На мiй запит-лiст у ЦК КПУ вiдповiдi не надiйшло.
Сам я теж пам'ятаю Антонiну Михайлiвну. Одного разу, коли ми йшли додому, вона запросила нас до себе i розповiдала про Льва Толстого i показувала його портрет.
Добрим словом i по цей день згадують Миколу Пилиповича Терешкевича. Щоб вивезти у Голiнку його бiблiотеку, треба було 10 саней. Та було ще i двi шафи книжок. Мати Галини Нечипаєвськоï молодою служила в Терешкевичiв i згадувала, що старий Терешкевич дуже любив дiтей i на свята збирав з Свиридiвки дiтей до маєтку, де iх пригощали, влаштували лотереï, iншi розваги.
Доруйновується на байдужих очах людських цей видатний пам'ятник i минулого, i архiтектури – будинок Терешкевича, який ще кiлька рокiв тому радував своєю красою.
* * *
М.I.Туган-Барановський
Так доруйновали, розтягли, мабуть, ще кращий будинок М.И.Тугана-Барановського (1865-1919) – видатного украïнського ученого, мислителя i патрiота, який був мiнiстром фiнансiв, торгiвлi й промисловiстi Украïнськоï Центральноï Ради i помер на посту захисника украïнських державних iнтересiв, направляючись у складi делегацiï УНР до Парижа на мирну конференцiю (Умер 21 января 1919 г. в Одессе в вагоне поезда, которым в составе украинской делегации ехал на Версальскую мирную конференцию).
Як згадувала жителька села Свиридiвка Маруся Козицька (Рек), яка була в нього в той час куховаркою в Києвi, вiн був дуже зворий i перед вiд'ïздом зiбрався у нього консилiум професорiв. Туган-Барановський поïхав, залишивши Марусю доглядати його два будинки. Багато вона розсказувала, та ми не були привченi записувати i знати свою iсторiю, а приученi бiльше i краще знати закони царя Хаммурапi та культуру Месопотамiï…
Зоя Василiвна Янушевич
Журиться i згадує в своïх листах рiдну Свиридiвку доктор бiологiчних наук Зоя Василiвна Янушевич (1916-2005), яка живее нинi десь бiля Лондона в далекiй Англiï. Болить в неï душа i за «зруйнований будинок Терешкевича», за «спалений мiсток по дорозi до Сули». Вона пише: «В Англiï стоять церкви та будiвлi, яким вже бiльше тисячi рокiв i нiхто ïх не руйнує i не грабує. Але таких курганiв, як нашi «Краснi могили» на Ведмедицi, немає».
Василий Iпполитович Янушевич
Батько З.В.Янушевич [Василий Iпполитович Янушевич] закiнчив юридичний факультет Киïвського унiверситету. В першу свiтову вiйну був офiцером i приïжджав у Свиридiвку в форми i погонах, що дало пiзнише свиридiвським матросам-революцiонерам називати всю сiм'ю «денiкiнцями», що, за словами Зоï Василiвни, i спричинило покинути Свиридiвку i виïхати в Житомир – на батькiвщину батька.
Та ще ранiше, коли розвалився фронт, вiн повернувся в Свиридiвку. В важкi роки розрухи вiн навчився варити мило високоï якостi, а мати Зоï – учителька, навчилась шити i виготовляти черевички на мотузянiй пiдошвi, i так Янушевичи долали нестатки.
В 1922 роцi в Свиридiвцi був суд, - згадує Зоя Василiвна, - i батько був мировим, а згодом народним суддею. У нього був секретар з мiсцевих селян, якого вiн навчав дiловодству. Суд знаходився в нашому домi. За порадою батька цей секретар, Митрофан Горловенко, пiшов учитись i став пiзнiше великим начальником в Мiнiстерствi Оборонi в Москвi.
Народився в селi i генерал-лейтенант І.І.Бондаренко, служили свиридяни i в царськiй гвардiï, працювали у царських винних подвалах в Массандрi, служили на флотах, у червоних козаках В.Примакова, спiвали в капелi «Думка», славились як хорошi садоводи i гречкосiï. Про це разповiдала Зоя Василiвна у журналi «Фазенда» за 1991 рок.
Зла доля розкидала свиридян по всьому Сибiру i Далекому Сходу, i навiть за океан. Та козацькому роду – нема переводу. Охороняли земляки-сучасники Президента Л.Кравчука i очолювали розвiдку вже в нашi часи…
М.Петренко.
Микола Примоленний розповiдав, що коли приïжджав у Свиридiвку Григорий Петровський – «всеукраïнський староста», то Антонiна Михайлiвна показала йому лип'яники i промовила дуже образливi слова. Сама вона отримувала в цей час пайок непоганий i ми, хлопцi, iнколи допомагали ïй нарубати дров, принести води, вона давала нам булки з маслом. Антонiна Михайлiвна мала дуже хорошу бiблiотеку, знала дев'ять мов, свого часу викладала в Казанському унiверситетi. Була в неï картинна галерея, де висiли цiннi картини. Останнi роки ïï були дуже тяжкими. Вiд холоду було залiзе на пiч, засвiтить каганчик i читає. Бiля печi була ямка. Вона, мабуть, i впала туди. Витягли ïï уже неживою. Дуже багато невiдомого ще про цю видатну для села людину. Говорили, що вона була знайома з Ленiним i Крупською. Приïжджали у Свиридiвку у повоєннi роки, щоб дiзнатися про неï, люди з ЦК КПУ. На мiй запит-лiст у ЦК КПУ вiдповiдi не надiйшло.
Сам я теж пам'ятаю Антонiну Михайлiвну. Одного разу, коли ми йшли додому, вона запросила нас до себе i розповiдала про Льва Толстого i показувала його портрет.
Добрим словом i по цей день згадують Миколу Пилиповича Терешкевича. Щоб вивезти у Голiнку його бiблiотеку, треба було 10 саней. Та було ще i двi шафи книжок. Мати Галини Нечипаєвськоï молодою служила в Терешкевичiв i згадувала, що старий Терешкевич дуже любив дiтей i на свята збирав з Свиридiвки дiтей до маєтку, де iх пригощали, влаштували лотереï, iншi розваги.
Доруйновується на байдужих очах людських цей видатний пам'ятник i минулого, i архiтектури – будинок Терешкевича, який ще кiлька рокiв тому радував своєю красою.
* * *
М.I.Туган-Барановський
Так доруйновали, розтягли, мабуть, ще кращий будинок М.И.Тугана-Барановського (1865-1919) – видатного украïнського ученого, мислителя i патрiота, який був мiнiстром фiнансiв, торгiвлi й промисловiстi Украïнськоï Центральноï Ради i помер на посту захисника украïнських державних iнтересiв, направляючись у складi делегацiï УНР до Парижа на мирну конференцiю (Умер 21 января 1919 г. в Одессе в вагоне поезда, которым в составе украинской делегации ехал на Версальскую мирную конференцию).
Як згадувала жителька села Свиридiвка Маруся Козицька (Рек), яка була в нього в той час куховаркою в Києвi, вiн був дуже зворий i перед вiд'ïздом зiбрався у нього консилiум професорiв. Туган-Барановський поïхав, залишивши Марусю доглядати його два будинки. Багато вона розсказувала, та ми не були привченi записувати i знати свою iсторiю, а приученi бiльше i краще знати закони царя Хаммурапi та культуру Месопотамiï…
Зоя Василiвна Янушевич
Журиться i згадує в своïх листах рiдну Свиридiвку доктор бiологiчних наук Зоя Василiвна Янушевич (1916-2005), яка живее нинi десь бiля Лондона в далекiй Англiï. Болить в неï душа i за «зруйнований будинок Терешкевича», за «спалений мiсток по дорозi до Сули». Вона пише: «В Англiï стоять церкви та будiвлi, яким вже бiльше тисячi рокiв i нiхто ïх не руйнує i не грабує. Але таких курганiв, як нашi «Краснi могили» на Ведмедицi, немає».
Василий Iпполитович Янушевич
Батько З.В.Янушевич [Василий Iпполитович Янушевич] закiнчив юридичний факультет Киïвського унiверситету. В першу свiтову вiйну був офiцером i приïжджав у Свиридiвку в форми i погонах, що дало пiзнише свиридiвським матросам-революцiонерам називати всю сiм'ю «денiкiнцями», що, за словами Зоï Василiвни, i спричинило покинути Свиридiвку i виïхати в Житомир – на батькiвщину батька.
Та ще ранiше, коли розвалився фронт, вiн повернувся в Свиридiвку. В важкi роки розрухи вiн навчився варити мило високоï якостi, а мати Зоï – учителька, навчилась шити i виготовляти черевички на мотузянiй пiдошвi, i так Янушевичи долали нестатки.
В 1922 роцi в Свиридiвцi був суд, - згадує Зоя Василiвна, - i батько був мировим, а згодом народним суддею. У нього був секретар з мiсцевих селян, якого вiн навчав дiловодству. Суд знаходився в нашому домi. За порадою батька цей секретар, Митрофан Горловенко, пiшов учитись i став пiзнiше великим начальником в Мiнiстерствi Оборонi в Москвi.
Народився в селi i генерал-лейтенант І.І.Бондаренко, служили свиридяни i в царськiй гвардiï, працювали у царських винних подвалах в Массандрi, служили на флотах, у червоних козаках В.Примакова, спiвали в капелi «Думка», славились як хорошi садоводи i гречкосiï. Про це разповiдала Зоя Василiвна у журналi «Фазенда» за 1991 рок.
Зла доля розкидала свиридян по всьому Сибiру i Далекому Сходу, i навiть за океан. Та козацькому роду – нема переводу. Охороняли земляки-сучасники Президента Л.Кравчука i очолювали розвiдку вже в нашi часи…
М.Петренко.
Газета «Зоря», №62, 11 серпня 2001 р.
No comments:
Post a Comment