Свиридівське городище. VII-III ст. до н.е.

Гейко А. В.

Підготовчі етапи виготовлення посуду населенням дніпровського лісостепового лівобережжя у VII—III ст. до н. е.

Гончарне ремесло, як й інші ремесла, має чітко визначені, взаємопов'язані одне з одним послідовні етапи, без яких воно не може існувати: 1) відбір і підготовка сировини; 2) формування; 3) обробка поверхні; 4) сушіння; 5) випалювання.
Виробництво кераміки у лісостепових племен скіфського часу базувалось на місцевих запасах сировини. До неї належать: глини, збіднюючі домішки (пісок, жорства). У скіфську епоху використовували озалізнені, слабоозалізнені та неозалізнені глини. Перева'га віддавалась першим, які були більш пластичними, легкоспікаємими та легкодоступними. Інші глини використовувалися лише як доповнення.

Скiфська керамика.

У Дніпровському Лівобережжі, а саме у Полтавській, Київській, Сумській, Чернігівській, Харківській областях, поширені глини так званого полтавського ярусу — строкаті і бурі, які є єдиною сировиною на цій території. Саме з них виготовлявся керамічний посуд у VII—ІІІ ст. до н. е. Тогочасні гончарі добре розумілися на місцевих глинах, у їх перевагах і недоліках, тому брали не перше-ліпше, що було під рукою — лес і лесоподібдні суглинки, які неглибоко залягали під землею. Вони мають значну пористість і водопроникність, часто високий рівень засміченості вапняковими конкреціями, що вело до браку виробів. Ця сировина йшла лише для обмазування стін та долівки приміщень, або ж для спорудження жертовників.

Скiфська ваза.
Поки що на поселеннях VII—ІІІ ст. до н. е. добування глини не зафіксоване. Базуючись на етнографічних і археологічних дослідженнях різночасових пам'яток, можна говорити, що остання видобувалась неподалік від поселень чи, можливо, на їх території. Глини, очевидно, видобувалися відкритим способом у кар'єрах, у відслоненнях берегів річок, балок чи ярів.
Після видобування глина не має високих технологічних властивостей, малоиластична. Щоб зробити сировину придатною до використання, її шматки розбивали, розминали, вибирали сторонні домішки.

Вона ставала більш розпушеною, дрібноструктур-ною, перемішувалась, що покращувало її властивості, зокрема пластичність. Іноді навіть сировину погано просіювали, саме таку неозалізнену глину виявлено у формувальній масі на Свиридівському городищі. З підготовлених глин легше формувати вироби, у них краще проходили усадка, сушіння і випалювання, а посуд ставав міцнішим.

Потім готувалася формувальна маса. Вона складалась із самої глини чи суміші декількох глин і доповнень. Вони змішувалися між собою та із доповненнями у сухому стані. Лише, в одному випадку, на Свиридівскому городищі зафіксовано, що глина була вологою. Чиста глина дуже масна, тому має велику усадку. Цьому запобігали введенням доповнень, їх завданням було регулювання пластичності, сушіння, усадки, випалювання, покращення техніко-експлуатаційних характеристик посуду. Такими домішками були: пісок, жорства, шамот та екскременти травоїдних тварин. Вони вводилися у концентрації від 1:2 до 1:4-1:5. Екскременти птахів зафіксовані у формувальній масі горщика із Свиридівського городища.

У даному регіоні зафіксовані такі традиції приготування формувальної маси: глина + шамот + органіка, глина + шамот + пісок + органіка, глина + шамот + жорства + органіка, глина + органіка. В останньому, одиничному рецепті формувальної маси (велике блюдо із Книшівського городища) — глини: озалізнена і неозалізнена введені у пропорціях 1:1. Сюди внесена і велика кількість органіки, у вигляді гною та соломи.

Панівною традицією під час приготування формувальної маси у гончарів землеробсько-скотарського населення регіону було використання у якості доповнень шамоту і органіки. Тому, можна не погодитися із думкою В.А.Іллінської про різку відмінність кераміки із Посулля та Поворскля. [29]

Керамика з скiфських курганiв.

Спираючись на отримані дані, можна твердити, що у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі у скіфський час існувала історико-культурна спільність людей, які виготовляли керамічний посуд за єдиними технологічними традиціями. Деякі особливості виготовлення посуду пов'язані із характером сировини окремих мікрорегіонів, що знайшло вираження у відмінностях відсоткового складу формувальних мас та етнокультурною неоднорідністю населення у VII—VI ст. до н. е.