Настав ХХ вiк – вiк найжорстокiших свiтових воєн, атомних, воневих та нейтронних бомб, iнших видiв масового знищення людей. Вiк, коли з лиця землi зникли назавжди деякi види тварин, рослин, зникли тисячi рiчок та озер, лiсiв та гаïв. Зникли цiлi народи, згинули ïхнi мова i культура.
Та серед усiх земель i народiв, здається, найбiльшого лиха зазнав украïнський народ. Його iсторiя – це iсторiя його нищення. Його працьовитiсть, доброта та багатства землi вабили до себе всяких зайд, пройдисвiтiв i колонiзаторiв. Поневолювачi намагались не тiльки панувати тут, а й витiснити корiнне населення на безмежнi простори Росiйскоï iмперiï. I споконвiчнi жителi батькiвщини змушенi були кидати рiднi хати, батькiвськi могили i шукати собi долю по свiх свiтах, а свиридiвцi – здебiльшого на Далекому Сходi та в Схiдному Сибiру.
95-рiчний М.С.Шиш розповiдав, що росiйський уряд всiляко заохочував такi переселення, а пiсля революцiï 1905 року особливо сприяв переселенню жителiв iз Украïни. I квиток був для переселенця у 5 разiв дешевший, i продукти дешевшi. Бiля м. Благовiщенська оселилось багато людей з Лохвицi та Свиридiвки. Лохвичани заснували там село Лохвицю. Коли назбирувалось переселенцiв на 20-30 дворiв, обирали старосту i давали назву поселенню. Верст за 8 вiд Лохвицi було поселення, де жили вихiдцi iз Свиридiвки i Киïвщини. Коли стали давати назву, виникла суперечка. Нашi селяни хотiли назвати село Свиридiвкою, а кияни пропонували назвати в честь тамтешнього начальника, щоб вiн дав на горiлку. Кияни таки настояли на своему. Та писар був iз Свиридiвки, i в документах, що були поданi на затвердження, написав назву «Свиридiвка». Коли повернули документ, пiднявся великий шум. Пошумiли, пошумiли, та на тому й скiнчилося, бо вже не захотiло начальство переробляти документи.
Жили нашi люди i в Примор’ï, Приамур’ï, Захiдному Сибiру. Там i заробiтна плата була втричi бiльша, нiж на Украïнi, та все ж журились украïнцi за рiдним краєм. Сам М.С.Шиш також був приписався до тiєï далекоï вiд полтавськоï Лохвицi Свиридiвки, i лише згодом поверувся додому. Ïздив туди i мiй дiд Юхим (тодi ще завсiм молодим) до свого дядька Василя, який виïхав туди ранiше. Та й вiн повернувся в Украïну.
На початку столiття село Свиридiвка на Лохвиччинi швидко зростало. Якщо в 1900 роцi тут було 289 господарств, то вже в 1910 - 335. В селi з’явилося декiлька родин євреïв, що торгували в шинках, а також росiян та бiлорусiв, якi також здебiльшого торгували в крамницях, кiлькiсть яких постiйно зростала.
В селi було найбiльше таких господарств, якi мали вiд 3 до 6 десятин. 16 господарств мали орноï землi менше десятини, а були такi господарства, що не мали нiякоï худоби, i тiльки троє з них у власному користуваннi мали вiд 25 до 50 десятин землi.
З часом господарства дробилися, бо сини, одержавши вiд батька землю, створювали своє ще дрiбнiше господарство.
Тому через малоземелля, велики податки, рiзнi утиски, бiднiсть i виïжджали свиридяни на новi землi, а бiльшiсть стала ходити на заробiтки в Таврiю, на Пiвнiчний Кавказ, Дон, в Приазов’я. У мога прадiда по материнськiй лiнiï Дементiя Єршика було 16 десятин землi, а дiд мiй Захарко уже мав тiльки сiм десятин. Два його братии пiшли на Кубань, в Причорномор’я та там десь i голови своï поклали.
М.С.Шиш розповiдав про своє наймитування на Пiвнiчному Кавказi i в Причорномор’ï. З ранку до пiзнього вечора доглядав худобу у хазяïна, а ще треба було i конi годувати та напувати. Заробляв за лiто, вiд Тройцi i до Покрови, 40 крб. За 8 крб. можна було купити тодi чоботи.
Михайло Петренко, газета "Зоря"
Свиридовка - село Белогорском р-не Амурской обл., в 29 км южнее райцентра. Основано в 1911 г. В 1941 г. В результате разукрупнения районов оказалось в Ромненском районе той же области. Сейчас село больше не существует. Как воспоминание о нем осталось много упоминаний о репрессированных, расстрелянных и высланных во времена советской власти из села Свиридовка Амурской области.
Село Лохвицы Белогорского района Амурской обл. основано в 1896 году переселенцами из села Лохвицы Полтавской губернии. В 20-х-30-х годах в селе Лохвицы проживало более одной тысячи человек. В 1996 году численность населения центральной усадьбы была максимальной и составляла 1306 человек. До 90-х годов XX века на территории муниципального образования находился колхоз «Герой труда». Население около 1 тыс. чел.
No comments:
Post a Comment